Продавець Інтернет-магазин "Книжковий дім" розвиває свій бізнес на Prom.ua 8 років.
Знак PRO означає, що продавець користується одним з платних пакетів послуг Prom.ua з розширеними функціональними можливостями.
Порівняти можливості діючих пакетів
Bigl.ua — приведет к покупке
Кошик
7673 відгуків
Книжковий дім
Графік роботи
  • Понеділок
    09:0017:00
  • Вівторок
    09:0017:00
  • Середа
    09:0017:00
  • Четвер
    09:0017:00
  • Пʼятниця
    09:0017:00
  • Субота
    09:0017:00
  • Неділя
    09:0017:00
Контакти
+380 (63) 820-36-11
+380 (63) 043-56-64
+380 (63) 783-52-33
Інтернет-магазин "Книжковий дім"
Наталія
Вулиця Клочківська, 28Книжковий ринок "Райський куточок", Харків, Україна
info@n-knigi.com+380630435664+380630435664
+380 (63) 820-36-11
+380 (63) 043-56-64
+380 (63) 783-52-33
Село не люди (нов. оф.) Дашвар Л., фото 3
Село не люди (нов. оф.) Дашвар Л., фото 4
Село не люди (нов. оф.) Дашвар Л., фото 5
Село не люди (нов. оф.) Дашвар Л., фото 6

Село не люди (нов. оф.) Дашвар Л.

220 ₴

  • Немає в наявності
  • Код: 9786171290716
Село не люди (нов. оф.) Дашвар Л.
Село не люди (нов. оф.) Дашвар Л.Немає в наявності
220 ₴
+380 (63) 820-36-11
  • +380 (63) 043-56-64
  • +380 (63) 783-52-33
+380 (63) 820-36-11
  • +380 (63) 043-56-64
  • +380 (63) 783-52-33
Законом не передбачено повернення та обмін даного товару належної якості
Опис
Характеристики

Понад 500 тисяч примірників творів Люко Дашвар уже знайшли свого читача. Вона пише так гостро й пронизливо, психологічно і чуйно, що торкається струн душі кожного. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу на гострі, болючі, неоднозначні питання, які порушує письменниця.

Над селом зорі ясніші, у селі квіти пахнуть п’янкіше, сільські дівчата дорослішають раніше. Катерині лише тринадцять, а її серце належить чоловікові набагато старшому, та ще й одруженому. У селі все безпосередньо: якщо люблять, то вже до безтями, якщо ненавидять, то щонайзапекліше, якщо пробачають, то від щирого серця...
Історія, у якій любов і смерть, чистота і гріховність існують пліч-о-пліч — так близько, що стають невіддільними...

Люко Дашвар (справжнє ім’я Ірина Іванівна Чернова; 3 жовтня 1957, Херсон) — українська письменниця, сценарист, журналіст.

З автобіографії:

«Вперше із свободою вибору я стикнулася, коли мені стало вісім. Мама пожаліла, умовила тата, і батьки віддали мене до школи на рік пізніше за однолітків, тож саме у вісім, коли у першому класі мені на груди почепили зірочку з портретом хлопчика–Ілліча, я вперше дізналася, що найбільше від усіх на Землі повинна любити Батьківщину і Леніна. А хотілося — маму з татом. Звичайно, на той час я точно знала хто такий Ленін, і яке щастя він приніс трудовому народу, але до тих пір ніхто так настирливо не вимагав від мене зробити остаточний вибір.

З тиждень, день у день, після школи я стирчала на даху гаража, що вмостився у кінці двору, і жахалася власних підступних думок: Батьківщина з Леніним фатально програвали, і я не знала, як з цим жити. Рішення прийшло несподівано і враз. Батьківщина здалася лагідною і доброю, як мама. А тато… Тато точно був таким же сильним, розумним і мужнім, як Ленін. Приголомшена власним відкриттям, я тепер без зупинки відповідала, що найбільше люблю Батьківщину і Леніна. І усміхалася хитрувато, бо ніхто не здогадувався про мою велику таємницю: мова йшла про маму й тата.

Наївна брехня може врятувати хіба що дитину. Подорослішала й зрозуміла: казати те, що думаєш — надзавдання у будь–якому віці. Важко. А перед батьками й донині соромно, бо мама — незрівняно рідніша, добріша і лагідніша за Батьківщину. Не зрадить, не лишить, не відвернеться. Та й Леніну до мого тата…

У четвертому класі нам почали викладати українську мову. Як іноземну. Можна було надати довідку, звільнитися від уроків української і гасати собі по шкільному подвір’ї цілих сорок п’ять хвилин. Розкіш! І я би вимолила у батьків ту довідку, та — «на панщині пшеницю жала…» І книжка у батьківській бібліотеці — «Образотворче мистецтво Т.Г.Шевченка». Мені й досі пензль Шевченка подобається більше віршів.

Клас п’ятий, шостий — далі було як у всіх. Дві вищі освіти — Одеський інститут легкої промисловості (інженер–механік), Академія державного управління при Президентові України (магістр державного управління). У журналістиці з 1986 — це за покликом. Лінотипи, метранпажі — я застала технології двадцятих років у вісімдесяті. Які комп’ютери?! Ювелірна ручна праця — регіональна журналістика. Після розпаду СРСР редакційний колектив Херсонської «молодіжки» обрав мене головним редактором. Після — такий кар’єрний зліт! Голова комітету у справах преси і інформації Херсонської облдержадміністрації. Здавался би — шкребися по тій драбині. Звільнилася — перехрестилася. Ні, чиновцництво таки — стан душі. І я заснувала свою газету. Дві. У Херсоні. Реклама — гут! Соціальні проблеми — жах! Політика — «голосуйте за…». А який азарт, Боже ж ти мій! В останній рік минулого століття, у день Перемоги 9 травня невідомі розграбували редакцію, не лишивши і папірця. Суди? Розслідування? Облиште! Неслухняних до нігтя — реалії регіональної журналістики.

З початку? Інші невідомі порадили — ідь краще… Нове тисячоліття моя сім’я зустрічала у однокімнатній орендованій квартирі на Троєщині. Капітал — двісті баксів і старий комп’ютер. Попереду — будь що за примхами уяви. Земляк–херсонець звільнив одну з кімнат свого офісу у серці Подолу і сказав: «Працюйте!». Бережи його, Боже! Як впряглися…

У 2001–ому Селянська партія України шукала головного редактора для партійної газети. «Селянська зоря»… Найемоційніші часи. По селах… А листи… Рубрику вигадала — «Пам’ятаю все життя». Хитро — аби людина розповіла про єдиний факт, який буде пам’ятати усе своє життя. Що за історії! Що за шквал болю, щастя, натхнення і мрій! Вигадати — неможливо. Забути — не виходить.

Потім журнали — від «Історій з життя» до жіночих глянцевих. І це — позаду. Закінчила курси сценарної майстерності голівудського професора Річарда Креволіна. Це ж цікаво — писати сценарії для кіно. Порилася у старих файлах — за десяток років хронічних творчих спроб накопичилося немало текстів російською.  Ні! Не видавалися. Нікому не показувала. Чи спробувати українською?

З 2006–го займаюся тільки цим — пишу історії. І українською, і російською. І для друку. І для кіно. Далі як? Як Бог дасть, бо попри всі життєві сумніви (Терези — що поробиш!) беззастережно вірю тільки у Бога, беззаперечно ціную тільки свободу вибору. Так, це не гарантує щастя, але чи варто метушитися заради того, чому людство так і не спромоглося  знайти чіткого визначення?»

Цікаві факти:

  • Свій псевдонім — Люко Дашвар — письменниця вигадала, зібравши склади і літери імен дорогих для неї людей.
  • Саме посаду обліковця листів у газеті Ірина Іванівна вважає джерелом багатьох своїх сценарних і книжкових ідей.
  • Діти і чоловік письменниці її творів не читають, за що вона їм вдячна.
  • Прототипи літературних героїв та сюжетів Люко Дашвар, здебільшого, почуті або побачені письменницею у реальному житті.
Основні
Країна виробникУкраїна
ЖанрМелодрама
Мова виданняУкраїнська
Вид палітуркиТвердий
Тип поверхні паперуМатова
Тип поліграфічного паперуОфсетний
Кількість сторінок304
Рік видання2021
ISBN9786171290716
СтанНовий
ВиробникСРСР
Формат
Довжина20.6 см
Ширина13.5 см
Інформація для замовлення
  • Ціна: 220 ₴

Наскільки вам зручно на сайті?

Розповісти Feedback form banner